Методична робота

Логінова Олеся Леонідівна

вчитель української мови та літератури

Старченко В. І .,

Науковий співробітник лабораторії фольклору, говору та літератури Нижньої Наддніпрянщини Дніпропетровського національного УНІВЕРСИТЕТУ

О. Гончара

Тарас Григорович Шевченко - символ духовності України

        

Духовні, етичні та естетичні основи національної свідомості українців формувались упродовж низки століть у складних історичних умовах бездержавності . Колоніальна залежність від хибних цінностей, сповідуваних ідеологами Російської імперії, насильницькими методами звужувала духовний потенціал українського народу. Все зводилося до так званого «малоросійзму» з усіма наслідками упослідження. Власне, цих катастрофічних наслідків для своєї духовності українці зазнали вже за півтора століття - від ліквідації залишків української державності, утвореної в 17 столітті завдяки визвольним змаганням під проводом Богдана Хмельницького  - до народження Тараса Григоровича Шевченка. Кріпацтво, запроваджене в Україні за царювання Катерини ІІ, знищило в багатьох українцях вільнолюбивий козацький дух, прагнення до осягнення смислу існування, і притупляло відвічне тяжіння до естетичних вершин буття, яке реалізувалося сотнями тисяч зразків усної народної творчості та образотворчого фольклору.

Надбання народної духовності, етики та естетики опосередковано і в різній мірі підтримувалося українськими літераторами, художниками та композиторами 18 - початку 19 століть, які змушені були віддавати свої таланти, інтелект і знання на службу Російської імперії: Сковорода і Котляревський, Лосенко и Боровиковський, Бортнянський и Березовський. Але справжнім великим оборонцем названих цінностей, людиною - феноменом, яка фактично порятувала українців от повзучого лінгво - та етноциту (згадаймо заборони, починаючи з указів Петра І і кінчаючи Валуєвськім та Емським указами), від духовної загибелі став Тарас Григорович Шевченко.

Підтвердженням цієї думки можуть бути селянські перекази про Шевченка, записані О.К. Дорошкевичем в 90 - х роках 19 ст.: «Коли ж розпитував бувших кріпаків, то в них усіх Шевченко щільно ув'язується з волею, що ніби він її здобув для них. Чи не є цей етнографічний факт ще одним доказом , що соціально з Шевченка - ідеолог покріпаченого селянства?». [ 1,398 ]

Українське селянство по смерті Шевченка пов’язувало його ім’я із свободою, а свобода  -  гарантія вільного розвитку мови, культури, традицій.

Генератором відновлення духовності, етичний та естетичних вимірів народного життя стали не лише літературна и мистецька спадщина Шевченка, але і його життєвий приклад. Саме ці три аспекти, бодай дуже побіжно, хочеться розглянути у статті.

Безумовно, програмним поетичним твором Кобзаря, який накреслює українському народу перспективу боротьби за повноцінне життя є твір
«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє». Вже на початку твору Шевченко спрямовує свідомість і почуття читача у річище опору ганебній дійсності, намагається розбудити слух і зір люду и «недолюдів» :

Оглухлі, не чують;

Кайданами міняються ,

Правдою торгують .

І Господа зневажають, -

Людей запрягають

В тяжкі ярма. Орють лихо,

Лихом засівають,

А що вродить? Побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродові!

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Поет, закликаючи до шанування свого, серцем дотикається до краси України и Дніпра («німа на світі України, немає іншого Дніпра ...»), благає земляків:

Учітесь,  читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Рядок « І чужому научайтесь ... » переконує читача , що його автор ніколи не був замкнений лише на національних цінностях, водночас мав тверде переконання, що чужими цінностями без духовних (і не тільки) втрат не можна замінити національні.

У «Посланії» Тарас Григорович узагальнює ті свої думки морально - етичного характеру, які присутні и в попередніх творах . Адже любов до України, до свого народу, до степових краєвидів, до народних традицій та звичаїв як найбільшу етичну цінність освячує в кожному творі, зокрема у тих, які є окрасою «Кобзаря» - «Причинна», «Катерина», «Гайдамаки», «Великий льох», «Кавказ». Тому надзвичайно переконливою звучить сакральна декларація :

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За нею душу погублю!

Виклична, горда декларація перетворюється на своєрідну молитву, в якій навіть  «Святий Бог», якщо стане на заваді, ризикує бути проклятим ...

Врешті, ця поетико - політична заява поета звучить на загрозливому фоні, жорстоко, але правдиво відтвореному в поемі «Кавказ»:

У нас же й свята, як на ті –

Одна Сибір незбіжність ,

А тюрма ! а люду ! .. Що й лічіть !

Від молдованина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

За що ж у таких жорстоких умовах любив Україну і гаряче закликав до такої ж любові земляків Кобзар? На це одна відповідь: бо Вона Мати, бо ЇЇ народ створив  три сотні тисяч пісень, бо ЇЇ природа нагадує про «земний рай», бо, врешті, чи не може бути ще однієї Матері так само, як «другого Дніпра».

І як застереження тим, хто не шанує Матір. Хто нищив (і нищить) красу землі, яка «пишалася колись в добрі та розкоші», в кінці 1859 року і, фактично, наприкінці життя Тарас Григорович пише свій ​​напружений, гнівній твір «Осії. Глава XIV ( Подражаніє )». Кобзар закликає и попереджає:

Воскресни, Мамо! І вернись

У світлицю - хату; опочий,

Бо ти аж надто вже втомилась,

Гріхи синовні несучи.

Спочивши, скорбная, скажи,

Прорци своїм лукавим чадам,

Що пропадуть смороду, лихі,

Що їх безчестіє, и зрада,

І криводушіє огнем,

Кровавим, пламенним мечем

Нарізані на людський душах,

Що крикне кара невсипуща,

Що не спасе їх добрий цар,

Їх кроткий, п'яний господар ,

Не дасть їм пить, не дасть їм їсти ,

Не дасть коня вам охляп сісти

Та утікать ...

         Втекти від себе і від кари Божої та людської не можна. Бути собою, буті тим, ким тебе народила мати - тобто, українцем, людиною, гідною Запорозьких прапращурів, людиною, яка живе духовним життям, яка кохається в добрі та красі - ось смисл і Шевченківського «Заповіту», написаного у тридцяті однорічному віці.

У сенсі всеосяжного заповіту сприймається увесь «Кобзар». Ця книга мусить стати національною Біблією для кожного українця. Проте, втіленням Кобзаревого «Заповіту» є і вся його образотворча спадщина.

Показово те, що вже перший твір, написаний в стінах Санкт - Петербурзької Академії мистецтв олійними фарбами і за який Шевченко отримав Малу срібну медаль - «Хлопчик-жебрак , що  дає  хліб собаці»
(1840 р.) став своєріднім маніфестом народного реалізму . Наступний кроком у цьому ж напрямку було створення акварелі «Циганка - ворожка». Завершенням реалістичної програми Шевченком під час навчання вважається картина «Катерина» (1842 р ), яка доповнює однойменну поему, додає важливі естетичні нюанси, які не можна передати словом. У картині гармонійно поєднані ренесансна одухотвореність образу Катерини й глибина народність духу образу селянина - ложкаря (батька Катерини) - суворого, гранично реалістичного, такого, який нагадує українцям образ козака - Мамая.

Сімейна ідилія, родинне щастя - одна з тем народної творчості - не залишається поза увагою Шевченка. У 1843 році він написав картину «Селянська родина», де образи селянського подружжя, замилуваного маленьким сином, трактовані так, що вони ідеально адаптовані до сприйняття простолюдинами, до утвердження в свідомості та почуттях цінностей родинного буття.

Вершиною ствердження морально-естетичних та естетичних цінностей в образотворчому мистецтві Шевченка стали офорти «Мальовничої України» (1844 р.). Ідейний задум серії – створення широкої, правдивої картини історичного минулого та сучасного повсякдення народу, увічнення безцінних залишків старожитностей та оспівування краси української природи. «Мальовнича Україна» Тараса Григоровича і досі є зразком втілення творчих ідей художників, які прагнуть увічнити духовну і візуальну красу України.

Яскравим зразком поклоніння волі, любові, духовності і краси для українців було і є саме героїчне і страдницьке життя Шевченка. Не будемо вдаватися до переказу сторінок життя його біографії, а ліпше звернемося до «Щоденника» («Дневника»), який Тарас Григорович вів російською мовою у  1857 – 1858 рр. Згадуючи в «Щоденнику» пережиту «мрачную, монотонную десятилетнюю драму», «прошедшие грустные десять лет» солдатчини, він бачить себе в’язнем, який «смотрит из тюремного решетчатого окна на веселый свадебный поезд». «Одно воспоминание  о прошедшем и виденном в продолжении этого времени приводит меня в трепет».

У час, коли писався «Щоденник», Тарас Григорович міг на відстані років точно і лаконічно сформулювати етико-естетичні спостереження та висновки. На сторінці, датованій «20(июня)», зафіксовано: «Опыт, говорят, есть лучший наш учитель. Но горький опыт прошел мимо меня невидимкою. Мне кажется, что я точно тот же, что и был и десять лет тому назад. Ни одна черта в моем внутреннем образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо. По крайней мере мне так кажется. И я от глубины души благодарю моего всемогущего создателя, что он не допустил ужасному опыту коснуться своими железными когтями моих убеждений, моих младенческих светлых верований».[2,45]

Пройти дев’ять кіл Дантового пекла і залишитися собою, не обізлитися, не зчерствіти душею – ось сутність Людини з великої  літери. І саме таким бачиться морально-етичний портрет самого Шевченка. Недаремно Тарас Григорович заторкнув тему почування людини нещасною: «Слово несчастный имело для меня всегда трогательное значение, пока я его не услышал в Орской креп ости. Так оно для меня опошлело, и я до сих пор вижу только мерзавцев под. фирмою несчастных».[2,51] І справді, ті, хто декларує себе «нещасним», часто є просто ницою, нікчемною людиною, рабом обставин, який не хоче і не може боротися за своє щастя.

Отже, духовність за Шевченком – піднесення душі над тим мерзотним, ганебним, якого чимало в суспільстві, в існуванні держав та народів, зрештою – в житті окремих людей. Але це не паріння над безчинством і несправедливістю, а навпаки – боротьба з ними за повноцінне життя народу, за людську гідність, за гармонію та красу в суспільстві та природі. Надихаючись творчістю Тараса Григоровича Шевченка, його особистим життєвим прикладом, Україна та її громадяни в перспективі здатні перебороти всі складнощі державотворення і врешті збудувати повноцінну європейську державу, громадяни якої будуть пишатися своїм громадянством. Перед усім це стосується теперішніх школярів, тому-то так важливо, щоб вони з особливою увагою ставилися до Тараса Шевченка, до його творчої спадщини – з розумінням того, що Кобзар є символом української духовності.

    Використана література:

1.Шевченко Т. Г. Кобзар. –К: «Дніпро», 1989

2.Шевченко Т. Г. Дневник.-М: Гослитиздат, 1954

3. Історія українського мистецтва: У 6т-К: Вид-во УРЕ, 1969

4.Спогади про Тараса Шевченка. –К: «Дніпро»,1982

5.Українське народне станкове малярство /Посібник до вивчення курсу «Історія образотворчого мистецтва». –Д: РВВДНУ, 2006

                                                                                                                                                                        

БІНАРНИЙ УРОК У  5 КЛАСІ

(історія України та українська література)

Історичне минуле українського народу.  Літописні оповіді.

  

Тема уроку: Історичне минуле українського народу.  Літописні оповіді.

Мета: пояснити значення літописів для наступних поколінь; учити аналізувати риси вдачі руських князів; пояснити зміст понять «Київська Русь», «князь», «дружина»; визначити основні складові діяльності князів Київської Русі; розвивати творчі здібності учнів; виховувати повагу до душевної краси й духовності наших предків, любові руських князів до своєї землі як гідного  прикладу для наслідування.

Тип уроку: бінарний  урок – історія України  та українська література.

Обладнання: портрети Нестора Літописця, Святослава, кросворд,  шифрограма,  відеофрагменти «Нестор Літописець», «Іду на Ви! », презентація, тестові завдання.

Зміст уроку

І. Організаційний момент.

  Привітання, психологічний настрій класу.

Учитель літератури .  Тема нашого уроку «Історичне минуле

українського народу.  Літописні оповіді».  А урок у нас незвичайний, тому що

 в одному уроці ми поєднали два предмети -  українську літературу та історію

України. Наша  сьогоднішня мета пояснити значення літописів, пізнати

історичне минуле українського народу,  походження українців та

 діяльність київських князів.

ІІ. Повідомлення теми й мети уроку.

Учитель історіі.  В історії кожного народу є такі пам’ятні  події, є такі визначні дати, які навічно вкарбовано в народну душу. Через них, через ті місця, події, дати, як через магічні кристали, висвічується нащадкам сива давнина, пізнається ними власна далека й близька історія. Звідти, з правічних часів із недавніх століть, долинає відгомін життя й боротьби наших предків.                                                                                                  

ІІІ. Перевірка домашнього завдання.

 Демонстрація виконаних учнями вдома ілюстрацій до літописних оповідей  «Три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь», «Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава».

Учитель літератури. Таке домашнє завдання не було випадковим. Виконуючи його, ви познайомились зі змістом оповідей із літопису «Повість минулих літ». Сьогодні ми підсумуємо вивчене з розділу української літератури – історичне минуле нашого народу. Епіграфом до уроку візьмімо слова  Тараса Шевченка:

Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ні же тії коми. Все розберіть… та й спитайте Тоді себе: що ми? Чиї сини? Яких батьків?

Учитель історіі. Отже,  помандруймо з вами в історичне минуле, з яким ви вже почали знайомитися на уроках історії України, і спробуймо дати відповідь на  питання, які перед нами ставить великий Кобзар.

ІV. Актуалізація опорних знань.

Учитель історіі. Пригадаємо основні поняття, які ви засвоїли на уроках історії. Для цього спробуємо розгадати кросворд.

1.     Наука, що вивчає способи обчислення часу  (хронологія)

2.     Прізвище вченого, якого вважають батьком української історії

 (М. Грушевський)

3.     Записи найважливіших подій з року в рік  (літописи)

4.     Ім’я сестри Кия, Щека і Хорива  (Либідь)

х

р

о

н

о

л

о

г

і

я

Г

р

у

ш

е

в

с

ь

к

и

й

л

і

т

о

п

и

с

и

Л

и

б

і

д

ь

Ø Яке ключове слово кросворду?

Ø Що воно означає? (Це найдавніша назва, якою користувалися предки для називання своєї землі).

Ø Демонстрація відео «Становлення Києва».

V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу.

5.1. Літописна оповідь «Три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь»

Учитель літератури.

Ø Як ви гадаєте, від яких слів утворилося слово «літопис» і що воно означає?       (літа, писати)

Найдавніший літопис, що дійшов до нас,— «Повість минулих літ». Його автором є Нестор (1056–1113). Преподобний Нестор належить до найосвіченіших людей Київської Русі кінця XI — початку XII століття.

Розповідь про Нестора (випереджаюче завдання)

      Науковці вважають, що Нестор Літописець народився в 1056-1057 рр. Був високоосвіченою людиною, знав кілька іноземних мов, зокрема грецьку. Сімнадцятирічним став монахом Києво-Печерського монастиря – найбільшого на той час релігійно-культурного центру Київської Русі. З юних літ Нестор відзначався книжковою премудрістю. Особливо його цікавили життя святих та історичні події. Він старанно зібрав і описав найважливіші події вітчизняної історії, склавши  їм оцінку, виклавши власний на них погляд. Крім розповіді про історичні події, у літопис вміщує художні описи, легендарні оповіді, казкові елементи, прислів’я, приказки. Тому літопис – не лише історичний твір,  а й  твір літератури.

Демонстрація відео фрагменту «Нестор Літописець»

v  

Учитель літератури. Що ж спонукало Нестора написати історію своєї рідної землі? Мабуть, гордість за минуле,  уболівання за майбутнє, заклик до збереження цілісності батьківщини.

Учитель історії. А зараз ми помандруємо в келію Києво-Печерського монастиря, де працює над своїм літописом  ченець Нестор і якраз описує виникнення міста Києва та історію перших київських князів.

v Інсценізація «У Печерському монастирі» (виконують учні)

                 Нестор.  Андрій Первозванний сказав своїм учням: «Бачите ці гори? На  цих горах засіяє Божа благодать: тут має постати великий город і многі церкви Бог має здвигнути». І увійшов на ці гори, благословив їх і хрест поставив, і помолився Богу, зійшов з гори тої, де після постав Київ.

                 Ведучий. Ця давня історія сповіщає про початок древнього Києва. Цікаво, що ж було далі?

                 Нестор. І були три брати: одного звали Кий, другого – Щек, третьому

 ім’я було Хорив і сестра їхня – Либідь!

На сцену виходять Кий, Щек,  Хорив, Либідь, яких нібито уявляє Нестор.

Літописець сидить за столом і, роздивляючись братів із сестрою, щось записує гусячим пером.

Щек. Що, брате?

Хорив. Кажи швидко!

Либідь. Так, братику, не мовчи!

Кий. Почув я сьогодні пророчі слова: маємо збудувати серед цього лісу, онде на тих горах, велике місто, що прославить наші імена.

Щек. Я згоден.

Хорив. Хороша це справа.

Либідь. Це правильно.

Нестор. Узялися брати до роботи, і виросло місто, яке назвали на  честь старшого брата Києвом. Ближчі ж гори нарекли Щекавицею та Хоревицею, а річку, що текла неподалік, –  Либіддю.

Учитель української літератури

v Робота над оповіддю «Три брати – Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь»

v Міні – вікторина для найуважніших (знайдіть підтвердження в тексті)

-         Які племена згадуються  літописі? (Поляни, древляни, словени, кривичі, сіверяни, полочани, муроми, чемериси, мордва, бужани, волиняни, новгородці, радимичі та інші)

-         Кого називали «мужами мудрими й тямущими» (Полян)

-         Яке містечко ще назвали на честь Кия? (Києвець)

-         До кого ходив  і з ким був у дружніх стосунках Кий? (До грецького царя)

-         Хто передбачив  становлення Великого міста? ( Андрій Первозванний)

Фізхвилинка

5.2.Літописна оповідь  «Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава».

Учитель історії.

Святославу Ігоровичу було лише три роки, коли він успадкував князівство від свого батька. До повноліття Святослава країною керувала його мати — княгиня Ольга. З дитинства він готувався стати воїном і присвятив цьому майже все життя.

 Демонстрація відео фрагменту «Святослав Хоробрий».

 Розповідь учениці про князя Святослава Хороброго (випереджаюче завдання)

Княгиня Ольга мала єдиного сина, Святослава. Він був відважний та хоробрий. Святослав усе своє життя провів не в Києві у палатах, а в походах, зі своїми воїнами, які його дуже любили, бо він жив так просто, як і вони.

У похід не возив Святослав із собою ні казанів, ні наметів. Спав на землі, поклавши під голову сідло. Їв просту страву: нарізував конину, або воловину, або м’ясо іншого звіря тоненькими шматочками, пік на вогні і так споживав страву.

А на ворогів своїх не нападав хитро, несподівано, щоб їх наскочити. Ні! Він попереду себе посилав до того, на кого йшов походом, свого посла, щоб переказав ворогам його воєнний виклик: «Іду на ви!».

І аж тоді йшов на ворога, який тимчасом підготувався до битви. Таким гарним звичаєм Святослав здобув собі пошану навіть у ворогів. Вони й боялися його дуже. Бо думали собі: «Коли він нас попереджає про свій похід, то видно, певний своєї перемоги; видно, що має велике військо».

Багато походів зробив князь Святослав за своє життя. Багато воєн закінчив переможно й щасливо та багато воєнної здобичі привіз в Україну. 

Учитель історії.

v Робота в парах. Вправа «Дешифратор»

Використовуючи ключ, розшифруйте слова, які згідно з літописом належать князю Святославу.

2С 4D 4B 1Е 2D 1А 3Е.

	А	В	С	D	Е	F
1	В	К	Е	З	Н	Й
2	Я	Ь	І	А	Б	Є
3	О	Л	С	Ж	И	М
4	Т	У	Ї	Д	Р	,

Відповідь: «Іду на ви» (Учитель пояснює значення наведеної цитати).

Перед битвою князь Святослав відправляв своїм ворогам посланця з листом, в якому було написано «Іду на ви!» , що означає іду на вас.

Учитель літератури.

v Робота над оповіддю «Святослав укладає мир з греками і повертається до Києва. Смерть Святослава»

v Бесіда за запитаннями.

-         Про що сперечався Святослав із греками?

-         На яких умовах було укладено мир?

-         Яка небезпека чекала Святослава на Дніпровських порогах? Чи був він попереджений?

-         Як звали печенізького князя?

-         Як загинув Святослав?

-         Скільки років правив Святослав?

v Характеристика образу Святослава. Складання інформаційного грона

сміливий

мудрий

Святослав

далекоглядний

хоробрий

                                                                                         

Мужній

 

Учитель історії.

У 2005 році в Запоріжжі вдень 235-річчя заснування міста було відкрито пам'ятник Святославу за проектом В'ячеслава  Кликова. А у 2011 році вчені знайшли ще одне підтвердження загибелі Святослава на Дніпровських порогах.

Мешканець міста Запоріжжя  під час риболовлі на Дніпрі витягнув з водойми старовинний меч. Цю знахідку  він передав Національному заповіднику «Хортиця». Фахівці припускають, що зброя могла належати Святославу — київському князеві, який загинув на Дніпрі поблизу острова в 972 р. в бою з печенігами.

VІ. Підбиття підсумків уроку.

Учитель літератури.

  Літописи – важливі пам’ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов’янської історії з давніх часів до ХVІІІ століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження в них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами тощо.

v Виконання тестових завдань.

1. Літописи – це:

а) легенди про воїнів;

б) перші рукописні книги про історичне минуле;

в) казки про богатирів.

 2. Засновником Києва вважають:

а) Кия;

б) Ярослава Мудрого;

в)Володимира Великого.

3. Нестор літописець був:

а) відомим руським філософом;

б) монахом Києво-Печерського монастиря;

в) братом Кия, Щека і Хорива.

4. Одного з братів Кия звали:

а) Чук;

б) Гек;

в) Щек.

5. Сестру засновників Києва звали:

а) Ольга;

б) Ярославна;

в) Либідь.

6. Кий був князем:

а) полянським;

б) волинським;

в) хорватським.

7. На честь Хорива і Щека були названі:

а) вулкани;

б) гори;

в) річки.

   8. Військо князя називається:

                                      а) дружина;

                                      б) піхота;

                                      в) бояри.

9.На честь кого з братів не називали гору?

                                      а) Кий;

                                      б) Хорив;

                                      в) Щек;

                                      г) Либідь.

10.Де Кий поставив невелике містечко для свого роду?

                                      а) на Дніпрі;

                                      б) на Дунаї;

                                      в) на Донці;

                                      г) на Прип'яті.

11.Де загинув Святослав?

                                      а) на Дніпровських порогах;

                                      б) на Каховському водосховище;

                                      в) в іншому місці.

12. Скільки років князював Святослав?

А) 29

Б) 27

В) 28

Г) 30

Рефлексія.

Оцінювання учнів.

VІІ. Домашнє завдання.

1.Напишіть міні – твір на тему «Літописна оповідь, яка мені найбільше запам’яталась» ( 5 – 7 речень)

2. Складіть  кросворд за темою «Перші київські князі».